— Чому ти не можеш їй додзвонитися? — Андрій насупив брови. — Вона ж обіцяла одразу поїхати до тебе. — Саме так, обіцяла! — обурено відповіла Наталя. — А телефон не відповідає! Що у вас там відбувається? — Зараз розберуся, — Андрій розвернув машину. — Їду додому.
— Ти сьогодні неймовірна, — Андрій відірвав погляд від телефону та тепло усміхнувся дружині. — Звісно, — Христина в останній раз провела щіточкою по віях. — Річниця весілля не кожного дня буває. Вона оцінююче глянула на своє відображення: нова сукня, бездоганна зачіска, особливий макіяж — усе повинно бути ідеальним для цього вечора. Раптом тривожна мелодія телефону перервала її думки.
Андрій поглянув на екран, підняв слухавку й вийшов до сусідньої кімнати. Він завжди так робив, коли телефонували родичі. Зазвичай такі розмови нічого доброго не віщували. Через кілька хвилин він повернувся з напруженим виразом обличчя. Христина відразу зрозуміла — щось сталося або ось-ось станеться.
— Дорога, давай перенесемо похід у ресторан, — спокійно промовив він. — До мами приїжджають гості, тобі треба їх зустріти. Щіточка завмерла в її руці. У дзеркалі відобразилося здивоване обличчя. — Що означає «треба»? — Христина повільно обернулася. — А Наталя Сергіївна не впорається сама? — Кріс, ти ж знаєш маму… Вона знову скаржиться на тиск, їй не варто нервуватися. Тим більше, приїжджає тітка Ольга з дітьми — їй знадобиться допомога. — А мені, значить, можна хвилюватися? У наш день? — Ну тільки не починай! — дратівливо змахнув рукою Андрій. — Річницю можна відзначити й іншим разом, а зараз мамі потрібна підтримка. Я заїду за продуктами, а ти їдь до неї й займися приготуваннями. Тітка Ольга буде ввечері, роботи багато. Він різко повернувся й вийшов, грюкнувши дверима.
Христина знову подивилася в дзеркало. Її губи ледь тремтіли, але очі залишалися сухими. У пам’яті сплив торішній випадок, коли Наталя Сергіївна зірвала їхню відпустку. Тоді у неї раптово «розболілася спина», і Андрій відмовився від поїздки. А за кілька днів свекруха бадьоро працювала на дачі…
Христина повільно опустилася на пуф перед дзеркалом. Вона все ще тримала туш, але завершувати макіяж уже не хотілося. Який у цьому сенс? Замість затишного вечора в ресторані її чекала метушня на кухні свекрухи. Як же вона втомилася… Втомилася підлаштовуватися, бути зручною, відчувати провину за будь-яке «ні». Колись Наталя Сергіївна здавалася турботливою матір’ю, яка просто занадто любить сина. Хто б міг подумати, що ця турбота з часом перетвориться на постійний контроль?
Все почалося з дрібниць. Вона приходила без попередження, щоб «перевірити» чистоту в квартирі. Потім наполягла на щотижневих візитах: «син повинен допомагати матері».
Будь-які свята відзначалися виключно у неї. Їхні особисті плани руйнувалися через раптові хвороби або термінові прохання.
Христина згадала, як кілька років тому вони з Андрієм збирали гроші на авто. Вже знайшли підходящий варіант, домовилися з продавцем… Але несподівано свекруха заявила, що терміново потрібно міняти вікна в її квартирі.
Був розпал літа, але вона наполягала: «зима не за горами». Андрій віддав усі накопичені гроші, а Христині сказав: «Ти ж розумієш, мама одна, їй більше нема до кого звернутися».
З того часу це «ти ж розумієш» стало його улюбленим виправданням.
Вона знову глянула в дзеркало. Перед нею була гарна жінка, готова до свята. І чоловік, який так легко скасував усе заради матері.
Раптом телефон завібрував — Наталія Сергіївна. Потім знову. І знову. Прийшло повідомлення: «Що ти собі дозволяєш? Негайно передзвони!»
Христина тихо засміялася. Вперше за довгий час її сміх був вільним і легким. Вона вимкнула телефон і задумалася: а що, як?..
Рішення прийшло несподівано, але виявилося простим. Вона знову глянула у дзеркало, усміхнулася і взяла сумочку.
За півгодини вона вже сиділа за столиком у ресторані, де вони з Андрієм планували відзначити річницю.
Вона замовила келих вина та улюблену страву. Офіціант подивився на неї з розумінням, але вона лише усміхнулася у відповідь.
Тим часом Андрій нервово паркувався біля під’їзду матері і, піднімаючись сходами, не відривав очей від екрану телефону.
— Де Христина? — пролунав у слухавці невдоволений голос матері.
— Як це немає зв’язку? Вона ж мала одразу до тебе поїхати.
— Мала, але не приїхала! Що у вас сталося?
— Зараз дізнаюся, — Андрій розвернувся і поспішив назад.
Набираючи номер дружини, він знову і знову чув холодне «абонент недоступний».
Тим часом Христина неспішно записувала у блокнот думки, які приходили їй у голову. Думки про свободу, про те, що вона більше не хоче жити чужими очікуваннями. Вона хоче бути господаркою власного життя.
Коли Андрій нарешті відкрив двері квартири, його зустріла тиша. В повітрі ще відчувався легкий аромат її парфумів. На столі лежав білий конверт з акуратним написом «Андрію».
Він повільно сів і розгорнув лист.
«Сьогодні ти знову обрав свою матір, а не мене. Я більше так не можу. Я заслуговую на краще. Я подаю на розлучення.»
Руки тремтіли. Телефон знову завібрував у кишені, але Андрій не відповів. Він глянув на фото з їхнього весілля і зрозумів, що втратив не просто дружину, а ту саму «яскраву і вільну дівчину», в яку колись закохався.